Цвітуть півонії, мов з дерева розп’яття,
Немов сузір’я й зорі із небес,
Як спалах наднової серед плес —
Космічного червоного багаття.
Летить весна над росяним світанком,
Там, де ракети випалили сни,
І забира невинних чад війни
Під канонаду цю кривавим ранком...
Стою. Вдихаю аромат тривожний,
А квіти — рани, мов червоний крик.
У кожній — всенепрощення повік
Й ціна любові, що знайде не кожний...
А світ цинічно збоку споглядає,
У Відні чи у Гізі сипле сміх,
Але ж мовчання світу — то є гріх —
На злочини він ката не зважає...
Пелюстка пада, мов завмерле слово,
Мов крапля крові у холодний пил.
Але крізь хмари, десь з останніх сил,
Життя із коренів повстане знову,
Розверзне серце ввись вулкани болю,
Червоним цвітом, ніби щит від орд,
І знайде вихід з пекла та скорбот —
В країну, де народ врятує волю.
24.05.26 ілюстрація створена з доп. ШІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2026
автор: Hmelyar