Без текстів оригіналів, тому що з ними файл не вдавалося завантажити.
Ліричний герой пана Списотруса вмовляє юного й гарного аристократа одружитися, щоб продовжити рід і таким чином зберегти свою красу й інші позитивні риси.
Sonnet I
Найкращих бачимо. І треба плоду
від них нам, щоб так смерть перемогти.
Троянда зникне, та нащадок згодом
Краси зуміє пам'ять зберегти.
Та ти в своїх очах лиш пару маєш.
Вогонь свій живиш паливом своїм.
Таке багатсто жваво витрачаєш -
Став сам для себе ворогом лихим.
Окраса світу юна ти, початок
Лише того, що принесе весна.
Та берегти - твій спосіб витрачати
І згине в зародку краса ясна.
Світ ліпше пожалій! Земля чекає
На тебе й те, на що світ право має.
21.04.2026
Sonnet II
От знатимеш облогу сорока
ти зим! Вони по собі зморшки лишать.
Постане втрата для краси тяжка:
Здаватметься кропива гарніше.
Спитають: "Де ж коштовність днів палких?
Була краса - куди ж її сховали?"
І буде сором, похвальба з сумних
сказать: "Живе тепер в очах запалих".
Та похвальба була б, і без брехні,
Якби сказав: "Гарненька ось дитинка,
що підсумує кошти всі мої,
зі старістю розплатиться, і швидко".
Оновиться так знов той, хто старіє.
Нащадок юний кров твою ж зігріє.
21-22.04.2026
Sonnet III
"Обличчя, утвори свою подібність" -
Так, дивлячись у дзеркало, скажи.
Бо світ дуритиме собі лиш вірність,
і проти материнства не згріши.
Цнотлива де, яка тобі відмовить,
Не пустить своє поле обробить?
Хто, себелюб, труну із себе ж зробить,
Не схоче у нащадках далі жить?
Немов у дзеркало, на тебе мати
Подивиться, щоб бачить квітень свій.
Так і в своєму зможеш споглядати
Не зморшки, ні - а знов час золотий.
Та, як для спогадів не хочеш жити,
Вмри сам - щоб в смерті образ свій згубити.
22.04.2026
Sonnet IV
Прегарний марнотрате! Нащо гордо
На себе спадок вроди витрачать?
Дає не дар нам - позику Природа
І, щедра, хоче щедрим позичать.
Що ж, красеню скупий, чому жалкуєш
багатство дати, що колись придбав,
щоб роздавать його? Чом лихварюєш,
як забагато хочеш ти від справ?
Коли з собою ти угоду маєш,
то сторона обдурена - це ти.
Коли перед Природою постанеш,
що зможеш їй про скарб розповісти?
Рахунок ось: що втрачено - в могилу,
не втрачене дитя примножить миле.
22.04.2026.
Sonnet V
Творці-години, що зробили ніжно
Той образ, що всім любо споглядать,
Зруйнують, мов тирани, вроду пишну:
Її майстерно вміють руйнувать.
Бо літо час, який не спочиває.
В полон зимі жахливій віддає:
не стало листя, сніг красу ховає,
мороз панує, голий світ, як є...
Якби не сутність літа, що лишилась
як в'язень-рідина між стін скляних,
краса для нас з красою б загубилась
і не згадала б радощів своїх.
Та втратять тільки вигляд взимку квіти.
Солодку сутність їм не загубити.
23.04.2026
Sonnet VI
То не дозволь зимі псувать нахабно
Яскраве літечко твоє - в тобі ж.
Фіал прикрась; зроби те місце гарним,
де ти красу від втрати прихстиш.
Тобою виплата благословилась -
То боржником не був ти в лихваря.
Якщо від тебе десять в світ з'явились -
Чи доля щастям не бринить твоя?
З них кожному б - ще десять народити...
Зросло б і щастя в десять ще разів.
І що з тобою смерть змогла б зробити,
Коли таких нащадків ти створив?
Щедрішим будь, щоб не завоювала
Смерть, ласі хробаки не спадкували.
23.04.2026
Sonnet VII
Глянь: світло благодатне Схід вітає,
піднесене яскраве ним чоло.
Всяк зір присягу вірності складає -
підданців пильних на шляху знайшло.
Ось на височину вже здійнялося -
На нього схожий красень молодий.
Ніщо живе уваги не зреклося -
Шлях радо споглядає золотий.
Проте, коле готується сідати,
Бо стомлене - так, як старі, повір! -
Служник колишній стане зневажати
І вже байдуже відвертає зір.
Мине й для тебе повних сил година,
На самоті вмреш - як не буде сина.
23.04.2026
Sonnet VIII
Сам - музика, а слухаєш - сумуєш.
Не будуть радості ворогувать.
Чому тебе дратує те, що любиш,
Те, що немиле, нащо закликать?
Як згода звуків в шлюбі ображає
Твій слух то, мабуть, ось що чуєш ти:
Вона тобі цим ніжно докоряє,
Бо хочеш ролі всіх в собі знайти.
Послухай-но, як їм вдається грати:
Струн декілька - немов сім'я міцна.
Дитину, батька і щасливу мати
Ласкава нота з'єднує одна.
І всі без слів тобі дать знати згодні:
"А ти - ніщо, тому, що ти самотній".
23.04.2026.
Sonnet IX
Яка ж завада? Страх сліз удовиці -
тому твоя самотність ця сумна?
Бездітним помирати не годиться:
мов та ти будеш, що жила сама.
А удовицею світ цілий стане
В сльозах, що ти подоби не лишив.
Вдовиця інша дітям в очі гляне -
того побачить, хто їх їй створив.
Те, що загубить в світі марнотрат,
Хоч змінить місце, світ все ж далі тішить.
Краси ж, що втрачена, не взять назад.
Хто вжитку їй не дасть, той просто нищить.
Хто вчинить так, себе ганьбить і губить.
Нехай не твердить, що він інших любить!
24.04.2026
Sonnet X
Твій сором, тільки сором - заявлять
"Я так люблю..." Себе ти розважаєш!
Хоч багатьох любов ти зміг дістать,
Що сам байдужий, з цим не приховаєш!
Ненавидиш ти сильно, хочеш вбить.
Кого? Себе. Таку плануєш змову.
Руйнуєш гарний дім, де маєш жить,
А не відновиш: зла бажаєш дому.
Зміни-но думку - ставлення зміню.
Чи злості жити краще, ніж любові?
Підтримай вчинком зовнішність свою.
Хоча б для себе добрим будь доволі.
Мене ти любиш - хай такі, як ти,
Ще з'являться, щоб вроду зберегти.
24.04.2026
Sonnet XI
Ти зникнеш хутко, але ти й зростеш
Теж хутко в спадкоємці молодому.
Своєю свіжу кров його назвеш,
Як буде старість нападать готова.
В крові цій - мудрість, розвиток, краса.
Старіння, безум, кволість - поза нею.
За шістдесят вже років небеса
Спинили б світ - із думкою твоєю.
Є ті, хто створений не щоб давать -
жорстокі і брутальні, і потворні.
Бездітними хай будуть помирать,
Ти ж поважай прикмет дари чудові.
Ти - мов печатка у руці природи:
Створи багато копій. Вмреш ти згодом.
24.04.2026.
Sonnet XII
Як чую часу я новий привіт,
Як дивний день підкорить ніч жахлива,
Або як бачу вже не юний квіт
І чорні кучері в полоні срібла,
Як голими дерева бачу я,
Які раніш худобу захищали,
Та скошене вже пишне покриття:
Його із сивиною заховали, -
Твою красу я маю пригадать:
З тобою теж влаштує час прощання.
Окрасам всім себе слід віддавать
І вмерти, інших бачачи зростання.
Час хоче бить - безсилі всі, це видно,
Окрім дітей: дадуть затримку гідну.
24.04.2026.
Sonnet XIII
Якби собі належав завжди ти!
Ні, любий, прийде смерть тебе забрати.
Готуйся ж до кінця, вмій віднайти,
Кому красу твою слід передати.
Той вигляд, що позичено тобі,
Ти збережеш, він в смерті не загине.
Собі належатимеш знов тоді,
Коли його твій спадкоємець прийме.
Від лиха хай врятують гарний дім.
Господарю й зими не слід впустити,
І смерті, вічно - з холодом міцним.
Для них хто ж згодний двері відчинити?
Це марнотрат і успіх свій покаже.
Ти ж батька мав! Хай син твій теж так скаже.
25.04.2026.
Sonnet XIV
Не по зірках з небес читати вмію,
Для знань я маю зорі, тв свої.
Назвуть не добрі чи лихі події,
Хвороби, голод, витівки річні
Погоди, долю з кожної хвилини:
Чи слід буремного чекати дня.
Не вкажуть, як владарювати гідно,
Та маю я від зір своїх знання.
Воно - з очей твоїх. Я маю змогу
Буть впевнений, бо їх незмінний вид:
Краси й чесноти буде перемога,
Як згодишся ти свій продовжить рід.
Не згодний ти? То провіщаю я:
Краса й чеснота вже без майбуття.
25.04.2026.
"Вид" у значенні "вигляд, зовнішність" зустрічається у І.П. Котляревського та М.М. Коюбинського.
Sonnet XV
Згадаю: тим, кому зростати - доля,
Лиш мить у досконалості являть,
А світ цей - для вистав, не більше, поле,
Які зіркам - творить й коментувать.
Згадаю: зовсім як рослини - люди.
Підтримають їх й спинять небеса.
Хто молодий - хвалитись гучно буде,
Настане час - забудеться краса.
Мінливості такої розуміння
Мені нагадує: багатший ти.
От замишляє час твоє падіння,
День юності щоб в ніч міг перейти.
Проте, мій любий, з часом на війні
Прикраси, що він взяв, я дам нові.
26.04.2026
Sonnet XVI
Та захисту ще ліпшого чому б
Не мати прот часу-кровопивці,
Ніж вірш безплідний мій? Нехай йому
Ти допоможеш, захист хай здійсниться!
Живеш в години щастя нетрвкі,
Садки дівочі послужить готові,
І міг би мати ти живі квітки,
Що штучній поступилися б подобі.
Родина хай відроджує життя,
Моє перо тут, як і час, безсиле
Зробить, щоб сутність і краса твоя
Були й ніколи світу не лишили.
Віддай себе - і вічно жити зможеш,
Своїй подобі милій будь художник.
26.04.2026.
Sonnet XVII
Нехай твої чесноти опишу,
Хто ж відповість з майбутніх "Віру маю?"
Про тебе, мов могила, я скажу:
Покаже незначне, життя ж ховає.
Я б написав, що погляд твій - мов мед,
Склав вірш новий, що прославляти буде...
Майбутній скаже: "Бреше цей поет.
Таких небесних рис не мають люди".
В писань моїх їх свіжість відберуть:
Старий це мовить - диво і неправда.
"Захопленням поета" їх назвуть,
і пісеньки старі дадуть їм раду.
Як з'явиться малий з твоїм обличчям,
Ти житимеш у ньому й вірші - двічі.
26.04.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2026
автор: Валентина Ржевская