О, знаю я, коли ночами тиш
Огорне дім, сповитий сном глибоким,
О, знаю я, як тужиш гірко ти
В душі своїй, зневаженій жорстоко!..
І я, і я в знеміг в самотині!
І я - сумую, гнусь під тяжем скорбним.
Сховаю щастя в «башті кам’яній»,
Прошу вернись: я все ж душею добрий!
А ти, як в бурю стяг* на кораблі,
Не прийдеш знов, хоч так тріпочеш мною.
Твоя любов далека від земної,-
А значить — їй не місце на землі!
* В оригіналі – снасть.
О, знаю я, когда ночная тишь
Овеет дом, глубоко усыпленный,
О, знаю я, как страстно ты грустишь
Своей душой, жестоко оскорбленной!..
И я, и я в разлуке изнемог!
И я — в тоске! я гнусь под тяжкой ношей..
Теперь я спрячу счастье «под замок»,—
Вернись ко мне: я все-таки хороший…
А ты — как в бурю снасть на корабле —
Трепещешь мной, но не придешь ты снова:
В твоей любви нет ничего земного,—
Такой любви не место на земле!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2026
автор: Пантелій Любченко