На Івана, на Купала,
Та й на горі Лисій,
Позбирались із чортами
Гарні молодиці.
Прилетіли, хто на метлах,
Або на коцюбах,
Та й почали варить зілля
Й смикать з чорта чуба.
Один чорт, у драних штанях,
Грав їм на сопілці,
Та спіткнувся, край багаття,-
Спинився на дівці.
А відьмАчка, з-під Диканьки, каже:
“От халепа!
Хто підкинув жабу в зілля?
Знов кипить, мов репа!”
Інша варить приворотне
В баняку із глини:
Трохи м’яти, трохи рути,
Й хвіст старої свИні.
Третя чорта осідлала,
Мов дурного кОня:
“Гайда, милий, до шинкарки —
Треба від безсоння!
А найстарша - крива баба,
В хустці та намисті,
Всіх ганяла помелом,
Щоб не крали їсти.
Тут вже півень кукурікнув,
Аж ген коло тину —
Й розлетілись дівки- відьми
У свою хатину.
Лиш один рогатий чорт
Сидів край дороги
Та шукав подерті штані,
Та обидва роги.
Гей, Купала, ніч шалена,
Гори полум’ям до неба!
Чорт сміється, бубон грає —
Відьма в танці виграває!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2026
автор: Young