У кожнім з нас палає
Вогонь думок і почуттів,
Що будь-хто з нас тримає
В собі, хай як би не хотів
Часами погасити
Його, хоча б не певну мить,
Коли нема сил жити,
Нестерпно серденько щемить,
Душа страждає, плаче
Лиш гірко, начебто дитя,
Зазнавши мук, одначе
Важке таки не все життя.
Є в нім і миті тії,
Які викреслюють умить
Всі миті непростії;
Ті миті, у які щастить,
Ті миті, у які радіє
Душа і серце з нею теж.
З них щастя струменіє
Лише, якому жодних меж
Нема. І певен я, що в цьому
Житті цих митей більше, ніж
Тих, що на білім світі всьому,
Неначе найгостріший ніж,
І душу, й серце ріжуть. Люди,
Нам треба їх лише ловить,
А не чекати лиш усюди
Того, що, хоч єдина мить
З тих митей прийде. Слід робити
Все, щоб вона таки прийшла
І те, з чим прагнемо ми жити,
Усім нам щедро принесла.
Секрет бо щастя й полягає
У цьому. Щастя відчува,
Хто робить, сил всіх докладає,
А не лиш вірить у дива.
Євген Ковальчук, 29. 03. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2026
автор: Євген Ковальчук