Чудесний пастух
(казка за мотивами грецьких міфів)
Було це в Греції, було в часи легенд.
Жив, служачи добру, цар молодий Адмет.
Умів людей любить, умів і керувать
(Таке насправді теж можливо відшукать).
Хати царів у ті часи були скромніш,
Ніж ті палаци, що прославились пізніш.
Тому Адмет-господар мусив слідкувать,
Хто що в його господі мав впорядкувать.
Ось якось гостя в хаті цар прийняв своїй:
З'явивсь до нього гарний молодик рудий.
Сказав: Я царський син, та щоб в пошані жив,
Потрібно, щоб я рік десь пастухом служив.
Умисно ворога я матері убив.
Про те, що сталось, я ніколи не жалів.
Суд виправдав мене, та все ж пролив я кров.
Прийми мене служить, щоб чистим став я знов.
Не пожалієш ти: іще музика я
І дуже довго слава не мине моя.
Пророк я, і поля від миші бороню.
Смінфей - ім'я, що відбива цю роль мою.
Адмет все вислухав, повірити схотів
Й дав згоду, щоб новий пастух йому служив.
Один зі слуг невдовзі до царя прибіг:
Дізнайся, що новий служник твій - чарівник!
Як виженем стада й почнем спостерігать,
А цей новий на флейті починає грать,
То хижий звір іде до нього із лісів.
Вовки, ведмеді ходять між твоїх корів.
Не шкодять їм ніяк, минає мирно час...
Ах, любо б це було... Проте лякає нас!
Адмету повідомлення не до смаку,
Та гостеві надав підтримку, ще й яку:
Покірність хижаків така для вас страшна,
Чи музика? Хай чинить чарівник дива!
Минає час Худоба ціла, як була.
Ще білше сили і здоров'я здобула.
Багатшим, ніж раніше, став Адметів край,
А шкоди для царя даремно тут шукай.
Сам цар радів, та більшість служників його
Брутальні стали до товариша свого.
Їх заздрість охопила. Стало гидко їм,
що пан люб'язний завжди й особливо з ним.
Як втоми з нас не знаєш тільки ти один,
То, мабуть, просто брешеш ти, що царський син.
Твоє ім'я як побажання слід сприймать:
Матуся мріяла життя котові дать.
В очах Смінфея гнів, мов стріл потоки, був,
Та перемогу над собою він здобув.
Служу для того, щоб навчитися терпіть,
Інакше... вмів би жалість я для вас відкрить.
Та ти ж над хижаками явну владу мав,
казав Адмет - чому ж людей ти дратував?
Не варто люди, від незнамого тікать,
як довело, що хоче нам допомагать.
Адмет парубкував, взять жінку побажав.
Царівну, дядькову дочку, собі обрав.
Відомий звичай в ті часи іще не зник,
Щоб жінку взяв той, хто в змаганні переміг.
Задумав батько зятя сильного знайти,
щоб лева й кабана - живих - зміг запрягти.
Хоча Адмет не тільки добрим - сильним був,
Не вірив він, щоб перемогу хтось здобув.
Смінфею, ти себе пророком називав.
Чи доля, щоб Алкесту я за жінку взяв?
І спосіб я назву, та спершу хочу знать,
Чи ти такого тестя не боїшся мать.
Лукавий батечко, від правди він відпав.
Ти ж знаєш добре, що свою він владу вкрав.
Чув, що буває помста й не чека її,
Повір мені, свої скінчить він з болем дні.
Не наближалася б родина та дурна...
Так, та куди любов, туди і голова.
Її лиш раз в житті, хоч зблизька, бачив я.
Хай буде тільки ця дружинонька моя!
Підступний батько, так. Вона - лише Добро.
Якби її спасіння в дім мій привело!
Ти любиш? Просто так, а краще б не сказав.
Я щастя першу милу підкорить не мав.
Хоч зможу багатьох привабити й бажать,
Як відштовхнула та - не стану забувать.
На честь красуні, чию юність бережу,
Здобути щастя другові допоможу.
Ось чарівне мастиво - перемоги знак.
Алкесту скоро візьмеш ти: я хочу так!
Бенкет весільний. За столом лежить Адмет.
Усім єством він вдячність, мов солодкий мед.
- Смінфею, в моїм домі жінку ти візьми.
Минає рік, то з нами ти як брат живи!
- Я вдячний, та завершив службу і піду.
Ще й віджену від вас з Алкестою біду.
З коханою до ліжка цар так поспішав,
що він Артеміс-діві викупу не дав
і зіпсував кінець весільного цим дня.
Розкрив він ліжко. Там змія, іще змія...
Як вам здається? Молодих тоді взяв страх.
Жаліє чоловік, що без меча в руках.
Та бачить до покою увійшов Смінфей,
Й лишли змії переляканих людей.
Злий буревій, та ясні промені за тим -
Такий Смінфея посміх, люба радість з ним.
- Ет, друзі! Гарно шанували ви мене,
Проте сестриця відчуває щось дурне.
Вона не зла. Нас справді важко розрізнить.
Ревнує, мабуть: стали ви мене любить.
Адмет
- Безумний друже, та про кого мовиш ти?!
Алкеста
- Богів розгніваєш! Рятунок як знайти?!
Смінфей
- Невже ти, друже, здогадатись ще не зміг?
Я ж Аполлон. Сам з олімпійських я богів.
Адмет
- У те я вірив, що раніш від тебе взнав.
Хто я такий, щоб бога пастухом тримав?
Аполлон
- Людина добра ти. Олімп нагородив.
Я радий, що весь рік у тебе прослужив.
Скінчилась служба. Аполлон - серед богів.
За нашу доброту свою б він нам явив.
26 - 29.03.2026.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2026
автор: Валентина Ржевская