Вірш 33 "МНАЇС" Андре Шеньє (переклад)

                                                               [b]    XXXIII

                                                                   МНАЇС[/b]




Твої,  пастуше,  вівці  розбрелися  по  долині.
Вони  такі  розкішні  –  вовна  ніжиться  на  спині,
Пливуть  клубки,  під  ними  ніжки  дріботять  в  травичці,
Униз  спускаються  по  схилі  прямо  до  водиці.  
Малий  пастух  Мнаїс  слідом  за  ними  завжди  ходить.                5
Церерою  тобі  клянуся,  що  земелька  вродить  
Кругом  гарним  урожаєм.  З  божою  благодаттю
Овечки  гарно  відпасуться,  вовни  зможуть  дати.  
Церера  для  своєї  матері-Землі  дочкою
Була,  жила  і  розквітала  як  садки  весною.                                                        10
Як  виповнилось  двадцять  літ  їй,  віддійшла  в  гробницю.  
Тепер  покоїться  тут  тіло  гарної  дівиці.  
Нехай  ягнята  підійдуть,  наблизяться  до  праху,  
Нехай  же  пальці  пастуха  візьмуть  сопілку  грати.  
Вони  гробницю  звеселять  й  прикрасять  ще  квітками.              15
Селяни  прийдуть  навесні  та  обкладуть  дарами,
Бо  будуть  вівці  випасати  близько  у  долині,
Та  молоко  доїти  в  глеки,  зроблених  із  глини,
Й  мені  присодити  в  гробницю,  ллюти  на  мій  камінь.  
Любов  між  мертвими  й  живими  –  гарна  для  всіх  пам'ять.    20                                            

[i](Уві  сні  юний  Мнаїс  прийшов  сказати  їм  це.)
(Переклад  із  Леоніда  з  Тарента.)

[/i]



[i]
[b]Церера  (Деметра)    [/b]—  це  богиня  родючості,  хліборобства,  росту  рослин  та  материнства,  покровителька  шлюбів.  
[/i]


                                                           [b]ОРИГІНАЛ

                                                               XXXIII

                                                             MNAÏS
[/b]

   'Bergers,  vous  dont  ici  la  chèvre  vagabonde,
   La  brebis  se  traînant  sous  sa  laine  féconde,
   Au  dos  de  la  colline  accompagnent  les  pas,
   A  la  jeune  Mnaïs  rendez,  rendez,  hélas!
   Par  Cérès,  par  sa  fille  et  la  Terre  sacrée,                                              5
   Une  grâce  légère,  autant  que  désirée.
   Ah!  près  de  vous,  jadis,  elle  avait  son  berceau,
   Et  sa  vingtième  année  a  trouvé  le  tombeau.
   Que  vos  agneaux  du  moins  viennent  près  de  ma  cendre
   Me  bêler  les  accents  de  leur  voix  douce  et  tendre,                              10
   Et  paître  au  pied  d'un  roc  où  d'un  son  enchanteur
   La  flûte  parlera  sous  les  doigts  du  pasteur.
   Qu'au  retour  du  printemps,  dépouillant  la  prairie,
   Des  dons  du  villageois  ma  tombe  soit  fleurie;
   Puis  d'une  brebis  mère  et  docile  à  sa  main                                              15
   En  un  vase  d'argile  il  pressera  le  sein;
   Et  sera  chaque  jour  d'un  lait  pur  arrosée
   La  pierre  en  ce  tombeau  sur  mes  mânes  posée.
   Morts  et  vivants,  il  est  encor  pour  nous  unir
   Un  commerce  d'amour  et  de  doux  souvenir.'                                                20

_C'est  en  songe  que  la  jeune  Mnaïs  est  venue  leur  dire  cela._

(Trad.  de  Léonidas  de  Tarente.)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2026
автор: Ольга Калина