У саду розгулялася віхола
І рожева, і біло-зелена.
Зарум’янилась, медом задихала
Пізня яблуня, мов наречена.
Закрутились, мов дивні сніжинки,
Пелюстки із оцвітин дерев
І відблискують, мов намистинки,
У траві краплі зоряних мрев...
І на крилах зеленої віхоли
Травень, мов наречений, прямує...
У ту мить вони мріють, невідь-коли,
Що весна увесь світ порятує,
Плани-мрії одно́ вершитиме,
І не буде ні горя, ні сліз,
Тільки сонце сад зігріватиме
І в розвої вкриватиме ліс...
Та за землями десь за далекими
Зло кинджали торує в пітьмі
І ракетами, зграями дикими,
Хоче весни тримати в тюрмі.
Хоче знищити мрії розвою,
Розтоптати до волі жагу,
Світ, де віхоли снять добротою,
Покорить у безмрійну юрбу.
Та дарма воно люттю впивається
В сатанинському танці зими —
Їх паради на попіл стираються,
Канібалів болотної тьми.
Не здолати весну навіть танками,
Розлетиться на порох се зло,
Світ засяє велично співанками,
Щоб життя на землі зацвіло!
09.05.26
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2026
автор: Hmelyar