Світів глибинних визрів вже початок, —
Земля скидає саван небуття.
Весна нефритом сповнює узяток
Мов соком вічності та силою життя.
Розлита в небі істина прозора,
А вітер десь звучить, мов полонез.
І так втішає ця палітра неозора —
Як благодать, що падає з небес.
У росах сонце — спогад золотистий,
Малює радість, як вітражний храм.
І день, мов келих, повний і пречистий,
Причастя тепле розлива лісам.
Співають жайвори в безодні неба,
Де синь незрима розстеля шатро.
Там у цвітінні слухали ми треби,
Які звучали вірою в добро.
Священна віра кольору ясного,
Мов тиха сповідь вічного митця.
Весна — це вихід з кола поземного,
Дорога світла, що іде в серця.
04.05.26
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2026
автор: Hmelyar