[b] XXII
*****[/b]
[i](ямб з цезурою)[/i]
Білесенька голубко, чарівна полонянко,
Захована у листі ще з досвіту та ранку.
Я бачив, як злітала у небо височенько
І хмарку доганяла пухнасту і м'якеньку.
На березі струмочка ходив я манівцями, 5
А ти спостерігала, усівшись між гілками.
Захована у листі, не сміла повернутись,
Голівкою крутила, та тихо, щоб не чути.
Боялася, що вітер твій схований притулок
Знайде і зразу ж видасть вороні, а чи круку. 10
А небо це прекрасне було над головою!
Хотілося б по стежці ходити із тобою.
- Якби змогла, то вийшла тихесенько без звуку,
Мій милий, я до тебе з щоденного притулку,
Щоб поряд йти з тобою зеленими стежками, 15
Протоптаних у травах твоїми вже ногами.
І, мабуть, я тремтіла б від радості та щастя,
А хижій, злій вороні лишила б всі напасті.
Нехай вона не ходить, за нами не чатує,
В протоптаній стежині хай кроки не рахує. 20
Пора їй зрозуміти, що ти моє кохання,
Яке стає сильнішим від вечора до рання.
Що будемо гуляти вздовж берега струмочка,
Де чиста і прозора біжить стрімка водичка.
Проснувся, білі вівці скубуть собі травичку, 25
Дзюркоче у струмочку чистесенька водичка.
Як не побачив б вовни на білій, ніжній спині,
То де шукав б овець я, адже вони не винні.
Покинули б лісочок, пішли б тихенько далі.
Вовки скрізь хижі ходять: попереду і ззаду. 30
Овець всіх розігнали б, напали б, щоб роздерти.
І що тоді робити, як вівці були б мертві?
[b] ОРИГІНАЛ
XXII
[/b]
Blanche et douce colombe, aimable prisonnière,
Quel injuste ennemi te cache à la lumière?
Je t'ai vue aujourd'hui (que le ciel était beau!)
Te promener longtemps sur le bord du ruisseau,
Au hasard, en tous lieux, languissante, muette, 5
Tournant tes doux regards et tes pas et ta tête.
Caché dans le feuillage, et n'osant l'agiter,
D'un rameau sur un autre à peine osant sauter,
J'avais peur que le vent décelât mon asile.
Tout seul je gémissais, sur moi-même immobile, 10
De ne pouvoir aller, le ciel était si beau!
Promener avec toi sur le bord du ruisseau.
Car, si j'avais osé, sortant de ma retraite,
Près de ta tête amie aller porter ma tête,
Avec toi murmurer et fouler sous mes pas 15
Le même pré foulé sous tes pieds délicats,
Mes ailes et ma voix auraient frémi de joie,
Et les noirs ennemis, les deux oiseaux de proie,
Ces gardiens envieux qui te suivent toujours,
Auraient connu soudain que tu fais mes amours. 20
Tous les deux à l'instant, timide prisonnière,
T'auraient, dans ta prison, ravie à la lumière,
Et tu ne viendrais plus, quand le ciel sera beau,
Te promener encor sur le bord du ruisseau.
Blanche et douce brebis à la voix innocente, 25
Si j'avais, pour toucher ta laine obéissante,
Osé sortir du bois et bondir avec toi,
Te bêler mes amours et t'appeler à moi,
Les deux loups soupçonneux qui marchaient à ta suite
M'auraient vu. Par leurs cris ils t'auraient mise en fuite, 30
Et pour te dévorer eussent fondu sur toi
Plutôt que te laisser un moment avec moi.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2026
автор: Ольга Калина