Слова розбіглися по світі
Їх не знайти у тернах зла.
Як ми навчились говорити,
А суті тої та й нема.
Нема обіцянок правдивих,
Немає здійснених бажань.
Слухати брехні - нема сили.
Нема найкращих сподівань.
Останні проблиски живої суті
По світі ходять, миють руки,
Що в ланцюгах були закуті,
Щоб побороти всі ці муки.
Хвороби ходять по землі,
Розчесані на всіх вітрах.
Щоби дорослі і малі
Сиділи нишком в закромах.
Сиділи мовчки і раділи стінам.
Для них подачка, кинута у сні
Дороговказом стане у руїнах,
Словами в запорошеній землі.
Отак словами і життя пройде,
Якщо ми спати будемо ще й досі.
А дітям ми залишимо лиш зле,
Яке гадюкою зустрінем на порозі.
Слова є різні, вибираєм сильні,
Які потужний голос мають.
Щоб запорошені не були землі,
Пусті слова хай в небесах гуляють.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2026
автор: Надія Тополя