XVIII
*****
(ямб з цезурою)
Чарівна, загадкова німфа стрічає хлопця на шляху.
Йому дурману напускає й веде на беріг у траву.
Вона тремтячою рукою торкається його лиця,
А він, знітившись, багровіє, підходить ближче, як ягня.
Під легким дотиком красуні, змішались вкупі радість й страх, 5
Тож він тихенько завмирає, відчувши пальці на боках.
А німфа пестить вже волосся йому на білому чолі
Та манить у чарівне ложе в зеленій і густій траві.
"Ось ближче підійди, юначе… Мій легеню, іди сюди.
Ти молодий і такий гарний, мене так вабить до краси. 10
Скажи мені, мій юний друже, а скільки маєш зроду літ?
Навчавсь в гімназії ти досі та переміг в навчанні всіх.
Тебе всі радісно вітали, вінець оділи наче німб
І обіймали, мирували, олія капала до ніг.
Ти опускаєш карі очі?! Чому ж соромишся мене? 15
Твоя благословенна мати – родила красенем тебе.
Ось вже й смієшся, червонієш… І сяюча ж яка щока!
Які ж рожеві, ніжні губи, ще ніжна шкіра і рука!
Скажи, хіба не Гіацинт ти? Коханець Феби, може, ти?
Чи молодий отой троянець, Юпітера коханий ти? 20
Для одного народжений, чи для більше смертних у житті?
Чи прирекли відкрити корок дівиці Мірри і тобі?
Та ким би ти не був, мій друже, коханець з тебе – чарівний!
І я втішаюсь і радію, що я зустрілася з таким.
Тож пригорни мене, юначе, цілуй медові ці вуста. 25
Вогнем єство хай обпікає, коли торкається рука
До персів німфи, рук і тіла…По жилах вже пульсує кров…
І пригорни мене сильніше… кохай мене… ізнов…ізнов…".
[i][b]Гіацинт [/b]— прекрасний спартанський царевич, коханий бога Аполлона, який трагічно загинув під час метання диска та перетворився на квітку, що носить його ім'я. Його міф символізує красу, передчасну смерть та вічне відродження природи.
[b]Феба-Титиніда[/b] («промениста», «осяйна») — дочка Урана й Геї, яка втілювала інтелект та пророчий дар. Вона була матір'ю Лето, бабусею Аполлона й Артеміди, а також вважалася третьою володаркою дельфійського оракула, яку згодом передала онуку
[b]Юпітер відповідає Зевсу [/b]— верховному богу, царю богів і людей, володарю неба, грому та блискавок. Як і римський Юпітер, грецький Зевс є сином титана Кроноса (Сатурна) та Реї, підтримує закон, порядок та справедливість у світі.
[b]Мірра —[/b] дочка кіпрського царя Кініра та Кенхреїди. Вона найбільш відома як мати Адоніса, яка через божественне втручання покохала власного батька.[/i]
[b]
ОРИГІНАЛ
XVIII
*****[/b]
La nymphe l'aperçoit, et l'arrête, et soupire.
Vers un banc de gazon, tremblante, elle l'attire;
Elle s'assied. Il vient, timide avec candeur,
Ému d'un peu d'orgueil, de joie et de pudeur.
Les deux mains de la nymphe errent à l'aventure. 5
L'une, sur son front blanc, va de sa chevelure
Former les blonds anneaux. L'autre de son menton
Caresse lentement le mol et doux coton.
'Approche, bel enfant, approche, lui dit-elle,
Toi si jeune et si beau, près de moi jeune et belle. 10
Viens, ô mon bel ami, viens, assieds-toi sur moi.
Dis, quel âge, mon fils, s'est écoulé pour toi?
Aux combats du gymnase as-tu quelque victoire?
Aujourd'hui, m'a-t-on dit, tes compagnons de gloire,
Trop heureux, te pressaient entre leurs bras glissants, 15
Et l'olive a coulé sur tes membres luisants.
Tu baisses tes yeux noirs? Bienheureuse la mère
Qui t'a formé si beau, qui t'a nourri pour plaire!
Tu souris? tu rougis? Que ta joue est brillante!
Que ta bouche est vermeille et ta peau transparente! 20
N'es-tu pas Hyacinthe au blond Phoebus si cher?
Ou ce jeune Troyen ami de Jupiter?
Ou celui qui, naissant pour plus d'une immortelle,
Entr'ouvrit de Myrrha l'écorce maternelle?
Ami, qui que tu sois, oh! tes jeux sont charmants: 25
Bel enfant, aime-moi. Mon coeur de mille amants
Rejeta mille fois la poursuite enflammée;
Mais toi seul, aime-moi, j'ai besoin d'être aimée...'
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2026
автор: Ольга Калина