Вдивляюся у зоряну стихію,
Як юний вітчизняний Галілей,
Та мріяти про вічності я смію,
Як слово я пісенне небом сію
І гублюся між місячних алей.
Я молюся на сонячні орбіти
Та поглядом ширяю між комет,
І сум таю, прихований від світу,
Що, вийшовши із Нового Завіту,
Старим лишився мрійник і поет.
Я прагну у свободу Андромеди,
І тягнуся в безмежжя Нереїд,
Та заглядаю на космічні Веди,
Як римляни, іспанці або шведи —
На невідомий і заморський світ.
Моя плането, розірви окови,
Звільни мене із тяглості ґрунтів!
Я візьму слово із людської мови,
Щоб, вісником Аллаха і Єгови,
Полинути із дому прабатьків.
Я мрію так та гаряче бажаю:
Хай явою зробився би мій сон,
Де я б зірвався із земного краю,
Та захопив би галактичну зграю,
І в ній згорів, як другий Фаетон.
28.04.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061568
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2026
автор: Василь Гаврилишин