Ранньою тишею село оживає подихом,
В травах настояна стиха зринає імла,
Пахне довкола свіжоскошеним сіном й дощиком,
Світлом наповнює спогади рідна земля.
Поле колишеться хвилями стиглими, лагідно
Сонце торкається ниви в ранковій порі.
Вітер шепоче садам так задумано й радісно,
Пісню несе понад обрієм ген угорі.
Стежка звивається поміж тинами й городами,
Кличе додому крізь роки і простір мене.
Поклики предків відлунюють вічними дзвонами,
Силу дарують — і це у житті головне.
Руки натруджені працею, днями прожитими,
Хліб виростає на полі під сонцем ясним.
Мудрість живе між словами простими і рідними,
Світ залишається щирим і справді живим.
Ночі виблискують зорями ясними, срібними,
Думи пливуть, наче річка крізь спокій і час.
Істини серцю стають як ніколи потрібними,
І відкривають дорогу без зайвих прикрас.
Рідне село, що в душі проростає коріннями,
Кличе додому крізь бурі, стежки і роки.
Все, що в нас є — одкровення, що стали прозріннями,
І повертають до витоків наші шляхи.
14.04.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2026
автор: Svetoviya