Пригорни печаль мою тендітну
Тихим порухом гарячої долоні.
Майя Часу... Ми в її полоні.
Нас обох у тлумі ледь помітно.
День димить, і ніч вогнем гарцює.
Не звикаймо, щоби не зотліти.
Десь ,на споді споминів, ми - діти.
Прости ж, Господи, що згадуємо всує.
Пригорни печаль мою лелітно
Так, неначе нам зустрівся спокій.
Цій квітневій віхолі глибокій
Ні кінця, ні краю ще не видно.
Квилить вечір і торка за плечі,
Ніби відчуваючи провину,
Що несе нас поза часоплином
Із провалля і до порожнечі.
Пригорни печаль мою востаннє
Так, немов прощаємось навіки.
Цвіт квітневий ляже на повіки
І наснить нам світле передрання.
27.04.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2026
автор: Вадим Димофф