Готую каву чорну на сніданок,
Мов дрібку гіркоти у цій безодні.
Де в кожному ковтку є той світанок,
Який зустріли разом ми сьогодні...
Додам я крихту цукру й ніжних слів
В гіркий густий нектар, що б’є у скроні.
Щоб швидше аромат це розповів,
Несу на таці все, мов на долоні.
Розтане в круасані шоколад.
А кожен крок, мов код мого кохання.
Спиняє час старенький циферблат,
У полум’ї цілунків поєднання.
У шовку розпашілих простирадл,
Де пульс озветься ритмом неспокійним,
Замре мій вдих між звуками рулад,
А видихи з твоїми — нероздільні.
Розріже ранок промінь боязкий,
Мов провідник між «зараз» і «ніколи»,
Щоб ти відчула в гіркоті палкій:
Ми — дві душі, що сплетені у коло.
Смакуєм каву чорну на сніданок…
Все більше гіркоти в людській безодні…
Та кожен день — так буде, як світанок,
Що житиме коханням від сьогодні.
23.04.2026 ©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2026
автор: Hmelyar