А душ знайомих стільки вже пішло
Із цього світу в темне царство ночі.
Харону заплативши за весло,
Втекли від дійсності у “коаліцію охочих”
Навіщо? – я запитую у душ, -
Невже набридло нудить світом білим:
Набридли квіти яблунь, вишень, груш,
Обмеження, страждання духу, тіла?
То була втеча від спокус чи покарання
За заздрість, за жадобу, за гріхи…
Чи то нездатність до людського покаяння -
Нове вино не ллють в старі міхи?
Душа втомилась, заблукала по дорозі,
Надію втратила, не вистачило сил?
Жида зустріла вічного на розі,
Чи загубила розум між могил?
Невже ота, з косою, спокусила,
Наобіцяла крашанок, вина,
Залізла в душу чистую без мила,
Сподобались вінки, хрести, труна?
Вся радість – тут, а всі нещастя – там.
У що зневірились і опустили руки -
Отам ніщо не виправити вам
Кого здивують там пекельні муки?
Знайомих стільки душ уже пішло
Із цього світу в темне царство ночі.
Закрило очі їх вороняче крило,
Блукають в памʼяті тепер як поторочі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061445
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2026
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)