Якби не людиною – птахом була…
Якби я була лелека,
То б ген полетіла далеко.
Гайнула б за ліс і поле,
За хмари, безкрає море.
Якби ж то я мала крила…
Світ за очі б полетіла!
Туди, де розмай і воля,
Де мрії й щаслива доля.
Де річечка п’є з потічка,
Люпин уквітчав обніжка.
Де хата старенька зі стріхою
Зітхає, сховавшись за вільхою.
Де стежка м’якесенька в’ється,
Де осінь заплакана, літо сміється.
Туди, за осоння, де тиша дзвенить
І в травах де сон іще ходить.
Де я не самотня й ще вмію любить,
Де місяць над обрієм бродить.
Жита колосяться, калина цвіте…
Туди, де душа співає.
Туди, де ще матінка вдома жде,
Де суму й жалю немає.
Туди б полетіть, де столітня сосна
Від вітру рипить на світанку,
Де коник сюрчить, де озер глибина,
Де спокій – до самого ранку.
Туди б полетіти… Та крил вже нема.
Давно об буденність зломила.
Якби ж не людиною – птахом була,
До дому б свого полетіла…
Надія Пашутинська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2026
автор: Маргіз