Як той прекрасний лебідь перед смертю,
Вже відчуваючи, що може вмерти,
Зібравши всі зусилля він останні,
Лебідці промовля слова кохання,
То так й вона бліда уся та мила 5
Вуста свої відкрила із зусиллям:
- О, мандрівні наяди Себетоса!
Ви пострижіть мої біленькі коси.
Простіть і прощавайте всі навіки,
Більш не побачу білого я світу. 10
Прощай, коханий! Чи згадаєш милу
Ту Клінію, котра тебе любила?
О, небеса! О, земле! Море й луки!
О, гори, береги, долини, ріки!
Нагадуйте йому із вечора до рання 15
Про втрачену любов – його кохання.
Він називав Неерою своєю,
Бо з ним втекла, прощаючись з сім’єю,
Блудила вслід за ним із місця в місце,
Хоч осуд відчувала в кожнім місті. 20
Хай чиста зірка двох братів Єлени
Нагадує коханому про мене.
Розквітнуть в берегах Пестума квіти
Й душа моя захоче прилетіти…
Хай Клінію свою тоді покличе 25
Й до нього прилечу я якнайшвидше.
Чи ти уздрієш душу, мій коханий,
На листі дерева, чи десь на хмарі?
Чи розпізнаєш, як спускається згори,
Чи піднімається нагору із води? 30
Чи ти почуєш тихий голосочок,
Що просить пригорнути хоч разочок?
[i][b]Неера[/b] — це ім'я, яке в давньогрецькій міфології та літературі носили кілька різних персонажок. Найвідоміша з них — німфа, кохана Геліоса, а також дружина тегейського царя Алея.
Нерея — це стародавній морський бог, син Понта (моря) та Геї (землі). Він вважався мудрим, справедливим та добрим божеством, покровителем Егейського моря та моряків, а також батьком п'ятдесяти нереїд (морських німф).
[b]Себета (або Себетіда)[/b] у давньогрецькій міфології — німфа, дочка річкового бога Себетоса (близько Неаполя). Вона відома як мати Оебала, царя Капреї, який згадується у контексті епічних переказів.
[b]Клітія [/b] в грецькій міфології — океаніда, дочка Океана і Тетії. Вона відома як коханка бога Аполлона, яка померла від розпачу, коли він покинув її заради іншої.
[b]Єлена (Прекрасна, Спартанська) [/b]— найвродливіша жінка в давньогрецькій міфології, дочка Зевса й Леди. Її викрадення троянським принцом Парісом стало причиною десятирічної Троянської війни.
[b]Пестум[/b] (первісно Посейдонія), заснований греками у VII ст. до н.е., тісно пов'язаний з грецькою міфологією через культи богів та легенди про заснування. Місто було церемоніальним центром на честь Посейдона, бога моря, на честь якого отримало свою першу назву, а також центром поклоніння богині Гері.
[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XV
NÉÈRE
[/b]
Mais telle qu'à sa mort, pour la dernière fois,
Un beau cygne soupire, et de sa douce voix,
De sa voix qui bientôt lui doit être ravie,
Chante, avant de partir, ses adieux à la vie,
Ainsi, les yeux remplis de langueur et de mort, 5
Pâle, elle ouvrit sa bouche en un dernier effort:
'O vous, du Sébéthus naïades vagabondes,
Coupez sur mon tombeau vos chevelures blondes.
Adieu, mon Clinias! moi, celle qui te plus,
Moi, celle qui t'aimai, que tu ne verras plus. 10
O cieux, ô terre, ô mer, prés, montagnes, rivages,
Fleurs, bois mélodieux, vallons, grottes sauvages,
Rappelez-lui souvent, rappelez-lui toujours
Néère tout son bien, Néère ses amours;
Cette Néère, hélas! qu'il nommait sa Néère, 15
Qui, pour lui criminelle, abandonna sa mère;
Qui, pour lui fugitive, errant de lieux en lieux,
Aux regards des humains n'osa lever les yeux.
Oh! soit que l'astre pur des deux frères d'Hélène
Calme sous ton vaisseau la vague ionienne; 20
Soit qu'aux bords de Pæstum, sous ta soigneuse main,
Les roses deux fois l'an couronnent ton jardin;
Au coucher du soleil, si ton âme attendrie
Tombe en une muette et molle rêverie,
Alors, mon Clinias, appelle, appelle-moi. 25
Je viendrai, Clinias; je volerai vers toi.
Mon âme vagabonde, à travers le feuillage,
Frémira; sur les vents ou sur quelque nuage
Tu la verras descendre, ou du sein de la mer,
S'élevant comme un songe, étinceler dans l'air, 30
Et ma voix, toujours tendre et doucement plaintive,
Caresser, en fuyant, ton oreille attentive.'
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061330
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2026
автор: Ольга Калина