Де Черемош сріблиться наче плай,
Стрімкий, мов думка, що крізь час біжить.
У кожній хвилі вічність гомонить —
Відлуння розкидає водограй.
Над ним застигли гори в сивині,
Мов мудреці в убранні золотім,
Де схилами літає херувим,
Коли тумани мріють в далині.
А течія іскристься, б’є потік,
Між гострих скель вишукує шляхи...
Все промине. Каміння, мов страхи,
З води ростиме, зсунуте убік.
О, Черемоше! Дивні кольори!
В твоїх купелях — чистота і хащі.
Давно десь тут гукали бокораші*,
Коли дараби** плавили згори.
Черемош миє стомлені сліди,
Гартується природи дух та сила.
Щоб висота давала знову крила
Для вічного життя, як плин води.
Бокораші* - плотогони на гірських річках у Карпатах;
Дараби** - традиційні гуцульські плоти, які використовували для сплаву лісу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2026
автор: Hmelyar