...І четверта Чаша —
Причасна:
у нутрі її срібному —
де лиск
без меж і без дна —
сопричастя
і єдності Таїна...
чистота покаянна
і глибина,
хліба й вина
жертовних —
достойна.
Зовні, з тулова ж Чаша —
виплекана неспроста
з найщирішого,
без найменших домішок —
чи прикрас —
червонного золота:
золоте тулово Чаші —
нутро срібне своє
упритул обіймає,
єднається,
світлом теплим наповнює —
благословляє...
бездоганне,
тихо і лагідно сяє,
наче Ісус
за Вечерею Тайною
з учнями
розмовляє,
вірність людську
до грудей
пригортає.
...Четверта Чаша —
Потир:
і у його повноті —
відданість,
співпричетність
кожного
до Чаші Христа
в Гетсиманськім саду
і на Хресті...
У Потирі
хліб і вино —
не щоразу —
для літургії щоб,
а вічно...
і у його сфері
жива
і зараз,
і завжди — трива
вся Христова —
крок за кроком —
історія:
в тих Подіях
задіяне кровно
кожне людське я.
Кайрос
проти Хроносу:
ніщо не минає,
бо не мешкає
у потоці,
а лише
мимохіть
плине руслом
лінійного часу,
щоб
через точку нодусу-Кайросу —
увійти в Айон,
нескінченний простір буття,
Час,
де все у моменті — є,
бо — не триває,
а існує,
єсмь у глибину —
як океан Вічності —
неймовірну.
Дві розімкнені сфери
Причасної Чаші —
го́рішня й нижня:
перша —
срібла і зо́лота
ніжність і чистота —
до Неба
навстіж одкрита.
У її
світлоносному лоні-
нутрі —
не тільки всесвіт —
системи космічні,
незліченні сонця і зорі,
у Потирі
вся
поміщається вічність,
просто́ри безмежні
часу-Айону —
в надрах якого,
як у ефірних
пластах океану,
плавають
на свободі
водночас усі події,
а ще
як у прозорій воді —
плавають
наче квантові
часточки́ заплутані
у часовому тканні —
добровільними парами
всі можливі
питання і відповіді,
і причини взаємодії
їхньої —
не у примусі,
не в зобов’язанні, —
а в бажанні
служити
всюдисвітній Гармонії.
Нижня півсфера —
стопа,
основа Потира —
дінцем
обернена догори,
вустами ж
донизу відвернута —
зівом, о́колом,
куполом долішнім —
до громового
каменя
з блискавкою усередині...
Перевернута чаша основи —
ємна, містка, як відчуте
і точно віднайдене слово,
має форму
вушної мушлі —
не випадково:
це чутливе, як сенсор, вухо
приклав Потир до землі —
молитву блискавки
що у кремені,
в землю урослім, — слуха...
а ще — як у руслі
лінійного часу
б’ються живі серця,
і ритми току
у кожному джерелі —
діастолі-систолі:
удар-спокій-удар-інтервал —
піки і хвилі
земної кардіограми —
і у кожному проміжку —
вмістилища сенсу,
як у тиші, що між словами...
Збирає мушля стопи́
всі голоси і шепоти
земної енергії,
вектором
часової течії
за горизонт
спрямованої...
У земного
повсякденного часу-Хроносу —
послідовні кроки,
як у секундної
стрілки:
третя секунда
сьому повік не зустріне
і ніколи не обжене,
бо лінійний час —
це послідовність строга
і невблаганний рух,
де до втрат,
до минучості
все тілесне,
земне
проти волі власної —
прагне:
що буяло-цвіло —
мимо берега,
повільно погойдуючись,
пропливло,
і себе забуло —
попелом
білим
припало,
густими травами
поросло,
піском занесене —
і не вгадаєш — де?..
між хребтами ріллі
пір’їною западе...
Дві судини Потира,
взаємно відвернені висями —
бо нижня спиває
скороминущість
і стійкість,
а горішня сповнена
нескінченністю
і духовним —
не протилежні, як ми,
не ворожі
і не чужі —
бо премудро
у вічній безмежності
упорядковані
всі
творіння Божі...
Є
між двома судинами
твердіша сталі —
ніжка золота,
мов пуповина —
нерозривна,
міцна —
первинна,
що з’єднує Потира
верх і низ,
як з’єднує
освячене причастя
Христа-Спасителя й людину —
в Єдине.
Посеред
ніжки-пуповини —
потовщення —
як промінь,
що заокруглився у вузол,
мов райське яблуко
безсмертя:
це — нодус,
Точка перетину,
це — Хрест,
де сходяться всі вектори
і зустрічаються Часи:
горизонтальна лінія —
це смертний Хронос,
що повагом тече й минає,
а вертикальна лінія — Айон —
це Вічність,
Точка ж перетину між ними —
це Кайрос —
зв’язок Землі і Неба,
кінечного і без...
Щаслива мить,
коли людські
надії й молитви́,
як ластівки
чи як метелики
пірнуть
в прочинене віконце
Кайросу
і воскресають на свободі,
у просторі безмежнім саду,
весни і сонячної днини,
які в Айоні назавжди...
Нодус — це час доречності,
це імпульс,
коли умовний обтюратор
поверне диск,
мов Колесо Фортуни, —
й відкриє світлові потоки
для квантового переходу
людського срібла
у золоте світіння
Айону-океану Духа,
і квант
енергії земної
впаде в обійми
золотому сяйву
присутньої
енергії Небес.
Є мисляча субстанція
і тя́гла —
тобто є розум
і речовина,
а як вони взаємодіють —
тайна...
Можливо, той,
хто завжди є
і завжди поруч,
хто знає відповіді
на всі питання,
— Учитель? чи — відповідь,
якщо питання — ти...
Він резонанс твоєї хвилі,
а в полі квантовім Буття —
він також хвиля —
і ви вібруєте
в одному ритмі,
і час згортається,
немає завтра чи учора —
бо Хронос спить...
Немає меж, і хвилі
торкаються одна одної —
резонансами,
зникають форми —
і хвилі
стають, як музика...
Це ми з тобою —
музика і хвилі,
наш резонанс —
це Голос Бога.
Він любить нас обох,
Він чує нашу музику,
вдихає нами запахи чарівні
живих троянд,
і видихає — нові світи і сенси...
ми пропливли —
вершина до вершини,
гребінь до гребеня —
руслом струмка,
що зветься — Хронос;
ми здійнялися,
як слід
польоту ластівки
в повітрі —
не двох, а однієї —
бо ми — одна...
якщо ж нас двоє —
то
як два крила
одного
спільного натхнення...
То ми, як ластівка,
піймали висхідний потік
із ємності основи Чаші,
що зветься Хронос,
і пуповиною,
що сполучає
земне і Боже,
знялись
і опинились в нодусі,
що зветься Кайрос —
ось відкриється
можливості віконце,
і ми — рука в руці —
ввіходимо в Айон —
Любові й Істини
безмежний океан...
і Той, Хто любить нас завжди,
Хто — єсмь у кожній миті,
у кожнім кванті простору
і часу —
бо Він — Присутність...
обох нас
пригортає до грудей,
як Вірність,
як власні
невід’ємні часточки,
що стали хвилями —
бо приЧАСТитись —
це стати ЧАСТкою,
фотоном,
квантом —
складовою
Істинного Світла,
що виповняє
Причасну Чашу,
хоч зовні видається,
що Чаша —
з хлібом і вином...
...і скаже: — Я тут.
Не поспішайте. Ми вже
поруч...
22.04.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2026
автор: Валя Савелюк