Перо чорнилом креслить відблиск дум —
Нестримно, різко, іноді нервово.
Спішить зібрати в купах слів сліпих
Ту дещицю без фальші, що варта гласу.
Розставити в строках, як воїнів на площі,
Готових в час лихий цим словом, як мечем,
Прокласти шлях до правди, невидимої у вирі
Брехні й сьогоденних справ дрібних.
Можливо, в тих віршах тобі життя своє відкриють.
Хтось скаже правду, хтось її прикриє словом.
Хтось в ритмі рим опише гіркоту часу,
А інший розповість про правду снів.
Навіщо це йому? Розтрата часу?
Чи сповідь про судьбу у римі слів?
Розмова, що й віддзеркалення не варта?
А може, відблиск цей і є дорожче злата?
Але перо скрипить, нестримно рве облогу,
З паперу мовчазний зняв білий саван,
Карбує в тиші слів той відгомін у часі,
Що луною рознесе історію нову.
Пісня на цей вірш на каналі:
https://youtu.be/sRA_nhexlSI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2026
автор: Примружений Одесит