"Убий її!- кричали люди,-
Убий! Вона страшною буде."
"Убий, бо сам дитину знищу!" -
Казав татусь. Та сили вищі
Не допустили гріх вчинити,
Дозволили дитя вродити
Нещасній, бідній сиротині
В краю чужому, не в родині.
Пролинуло часУ багато.
Дитина виросла. А тато
Ненавидів до смерті. Люди
Знущалися такОж. І скруту,
Й біду пережила дитина,
Росла, неначе сиротина
Посеред рідних. Навіть мати
Відразу мала й гнала з хати.
Зістарілась. Вмирати мушу.
Але питання мучить душу.
За що рідня і добрі люди
Паскудили, немов Іуду,
Ще не народжену дитину?
Мабуть, без відповіді згину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2026
автор: Leskiv