Як гарно все... І як печально, Боже.
Цей світ — як храм, де вимкнули вогні.
Чи хтось когось підтримати ще може?
Чи кожен сам на власній глибині?
А світ завмер. Гаряча йде вощина.
Німує храм. І гаснуть олтарі.
Це час, коли шліфується Людина,
Як діамант, у вогняній порі.
Епоха воєн, масок і облуди.
Світ задихнувся в шумі порожнеч.
Хтось каже: «Доля». Інші кажуть: «Люди».
А я скажу: це час великих втеч!
Але куди втечеш від України?
Вона в тобі — як пісня і як біль.
Нехай навколо попіл і руїни,
А в ранах замість ліків — тільки сіль.
Прозрійте, люди! Прийде ще година,
Коли впаде ваш храм облуд і зла.
І встане вільна, чиста Україна,
Що в муках цих дитиною зросла.
Ольга Незламна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2026
автор: Незламна