Вона сиділа біля ставу босоніж,
Вода холодна, ледь знімала напругу,
Його образливі слова, неначе ніж,
Із гострим лезо нанесли наругу.
Неначе пан, принижував усе життя,
Як спадок, жаль, не навчили поважати,
Її буття, мов зранені серпом жита,
Що стекли соком, все ж мають виживати.
Дітей шкода, роками гіркі сльозини,
Та ранні роси із сонячним промінням,
Тепло і ласка їй надавали сили,
Заради них, всі відкидала сумління,
Не сталось дива, як восени берізка,
Адже давно нахилилася до води,
Несеться стрімко по обіч ставу річка,
Печаль не змиє, не згоїть біль чужини…
Горить душа, палає вогнище журби,
О доле-доле, чому нещаслива ти?
2026р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2026
автор: Ніна Незламна