Я не розуміюся на почестях,
зраді й показушній боротьбі.
Що наприкінці старому хочеться,
це, хіба, не зрадити собі.
Скільки скрізь поетів скороспечених —
Господи, помилуй і звільни!..
Надто вже сміливі в перших реченнях —
видно, що не нюхали війни.
Всі такі обурені й знервовані,
сповнені священної хули
і демократично вмотивовані —
видно, ще на фронті не були.
Присягаюсь кожною клітиною —
відступлюсь від рими й олівця,
тільки б залишитися людиною,
тільки б посміхатись — до кінця.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2026
автор: Олександр Таратайко