Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Серед провулків, де чорні птахи
Дзьобають черствий хліб –
Скоринки буття нашого,
А знайшов тільки іржаві цвяхи,
Якими колись прибили
Руки до сухого мертвого дерева
Нещасному блукальцю Христу –
Пророку віри, добра й милосердя.
Я довго йшов вулицями
Міста гріхів і мідних шелягів,
Доки тьма не ковтнула
Сліпі будинки і німих двірників,
Заґратовані поліційні ділянки
І розмальованих хворих пoвiй.
Далі йшов з ліхтарем,
Що блимав жовтим вогником
Забутих красивих слів.
Бородатий відвідувач шинку
Хотів пригостити чаркою
Нудного гіркого віскі,
Яке колись накурив
Старий чоловік у спідниці –
Картатій, як його нещасна земля,
Що ховає залізні мечі
В глибинах торф’яних боліт.
Та я був без того сп’янілий
Цвітом старої вишні,
Що цвіла у моїй пам’яті
Білими квітами смутку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2026
автор: Артур Сіренко