питально сяє сонячна брова

питально  сяє  сонячна  брова
гукає  дощ  бузковий  дух-бровар
духмяний  трунок  вибродить  невдовзі
усупереч  повітряній  загрозі
квітневий  цвіт  розкинувся  до  хмар

над  либіддю  зіщулилась  ямська
стікає  в  лету  сіра  кров  міська
передчуття  вразливості  підступне  
раз  по  раз  час  у  хрест  залізний  стукне
чи  електричка  по  ребру  містка

ідеш  до  міста,  де  усі  мовчать
де  ти  не  більше  гостя  й  глядача
спитай  себе  цієї  миті,  де  ти
коли  тобою  знудилась  печаль
штовхнула  у  обійми  чи  в  лабети
 
яку  із  форм  своїх,  яку  із  глин  
до  вічним  сном  засіяних  долин
по  неостанній  пам'ятній  дорозі    
між  двох  парканів  із  рудих  цеглин  
несеш  —  як  те,  що  винести  не  в  змозі

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2026
автор: Єлена Дорофієвська