Пан Фрідріх, пані Лу

Підтоптані  копита
вицокують:  цок-цок…
Із  жаром  неофіта
Я  впрігся  в  твій  візок:
«Я  власними  руками
віддам  тобі  батіг,
щасливий  до  нестями,
впаду  тобі  до  ніг!»
Зіниць  масні  гагати,
уста  не  без  гріха,  –
що  ж  ними  і  казати,
крім:  «А-ха-ха-ха-ха!»
Згадати  б  щось  дотепне,
заритись  у  книжки,  –
та  без  кінця  до  тебе
вертаються  думки.
Жену  любов-пустунку,
бо  з  розуму  зведе!
Та,  мабуть,  порятунку
не  буде  вже  ніде.
Не  мисляча  тростина
в  нуртовищі  світів  –
тепер  я  надлюдина
в  суворій  самоті…
Назви  це  сказом,  хіттю  –
однаково  мені.
(Як  ніжно  й  непохитно
вона  сказала:  «Ні!»)
Едем  в  ряснім  цвітінні,
не  відає  розлук…
Розходяться  дві  тіні  –
Пан  Фрідріх,  пані  Лу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2026
автор: Світлана Себастіані