тремтить весна немов прийшла востаннє
і день росте немов з важкого сну
і тінь моя як воля у засланні
тримається за постать кам'яну
десь крапля впала звук як ніби постріл
у світ старий як скисле молоко
він масла на свої суглоби просить
та лиш вдає що мастить ним хвалько
а Місяць хворий куций однобокий
як серп у день далекий ще до жнив
сховав за хмару худорляві щоки
соромиться що в наймити ходив
з ним Сонце поруч низько та яскраво
як шибка в світ де темені нема
запрошує довершуйте всі справи
і просто будьте дійсність не тюрма
чарівно-білі квіти абрикоси
не відпускають погляду на них
безлисте гілля зелень ще десь носить
по засвітах незнаних молодих
і звивини розмиті кругозору
і вітерець що кличе вдалину
і сновидіння і доба сувора
і ще щось що ніяк я не збагну
і хочеться присутності від Бога
для всього людства всім таких хвилин
бо все що є це неймовірна змога
з усіх шляхів та виткати один
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2026
автор: Щєпкін Сергій