Свіча горить, блукає кіптява здіймаючись,
і вечір в тишу одягаючись,
іде на зустріч дивним снам.
Я сенс шукаю думками захоплений,
зігрітий тільки свічкою окопною,
в засло́ні, залишившись сам на сам...
Хтось сенс шукає в ідеальних замках,
Хтось «встигнути усюди», бути в «дамках»,
Й повісити гардини до шпалер.
Хтось в тиші книг знаходив мудрий світ,
Хтось скарб, а хтось всевладдя моноліт,
Вишукував його, немов філер.
А сенс — не в гаслах, не в папері глянцевім,
не у кар'єрних сходах, у граніті й сланцеві...
не в тому, щоб доводити комусь...
Він — просто вдих, що в грудях розливається,
у слові, що в молитві проривається,
коли за рідних поночі боюсь.
Він у листах, що перечитані до дір,
у вірі в те, що скоро запанує мир,
у вмінні бути чесним перед Богом.
Щоб потім, озирнувшись на шляхи,
де курява сідає в реп’яхи,
сказати: добре жив... до некрологу.
Дивився сміло в очі, без обману,
І спокій в серці жив серед туману,
й любов, і віра вічному письму...
І хай свіча чадить, а миті стишаться,
та світло є, і у душі залишиться,
сильніше за навколишню пітьму.
*зображення створене за допомогою ШІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060408
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2026
автор: Hmelyar