Він звичайний чолов'яга,
Яких в нас хоч гать гати.
Не бродяга, не стиляга
Років десь п'ятдесяти.
Не цурається роботи,
Це для нього дім і харч.
І що кожної суботи
Він на курсах, як слухач.
Солов'їну знає мову,
Має хист до навчання.
У політиці полову
Від зернини відрізня.
На об'єкті всю роботу
Він виконує на п'ять.
Навіть може вертольоту
Лопать в небі помінять.
У будиночку кватирку
Він поправить і засклить.
Замурує в стіні дірку
Й іншу висвердлить за мить.
А коли ефір байдужий
Десь загубить мережу,
Він так легко їх подружить,
Що я вам й не розкажу.
Знає нишпорка-зачуха
Де Іван теля пасе,
Все пронюхає, підслуха
І начальству донесе.
І дарма, що в нас тривога
Він в строю, як на війні.
Як потрібна допомога,
То завжди надасть її.
І коли на захід скрушно
Вився біженців потік,
Він, як мовиться, потужно
І геройськи - не утік!
Не ховається у сквері,
В укриття не поспіша.
І завжди відкриті двері,
Де знаходиться душа.
Кому словом, кому ділом
Він готовий помогти.
А в минулий понеділок
Поміг стражі похроати.
У думках злітає в небо,
Множить ігреки й ікси,
Й за найменшої потреби
Фахівцям утре носи.
Ось, біжить помогти знову
Геть розхристаній кумі...
А про кого веду мову,
Здогадайтеся самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2026
автор: Леонід Федорів