Вона мала…

Вона  мала...
--------------------------------
Вона  мала,  не  розуміє,  чом
йде  батько  геть,  в  рюкзак  зібравши  речі,
чому  не  зупиняє  ма,  лиш  «цьом»
зробила,  відпустивши  його  плечі.
 
Мала  стоїть  навхрест  біля  дверей,
ридаючи:  «Не  відпущу  нікуди!»
Відчай  її  сполоханих  очей
пронизує  наскрізь  і  б’ється  в  груди.
 
Цілує  доню  та  шепоче  їй:
«Я  йду,  щоб  землю  рідну  боронити,
щоб  у  домівці  ми  могли  своїй
багато  літ  у  мирі  далі  жити.
 
Мені  не  страшно  зовсім  на  війні,
бо  знаю,  доню,  як  ти  мене  любиш.
Ну,  відпускай,  вже  час  у  путь  мені,
а  ти  за  помічницю  в  мами  будеш...»

Вона  мала,  не  розуміє,  чом
йде  батько  геть,  в  рюкзак  зібравши  речі.
.
Леонід  Жмурко
відгук  на  відео
https://x.com/Miro_Vanadze/status/2038257820831805723

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2026
автор: Леонид Жмурко