цей квітень мов тиран відомий як добродій
теплом гіпнотизує зеленню зорить
зима зійшла мов біль що втомлено відходить
та все цвіркоче птаством невгамовне цить
багато хто ще спить хоч ніч дирчить просніться
і гулом гладить тім’я Сонця що зайшло
і всі знов на ногах і всі втікають з місця
кудись у підземелля з кавовим теплом
але у тім теплі залізо і тривога
і дзенькіт скла і розпач криків навздогін
до всіх святих отців аж до самого Бога
що жевріє в очах розгублених країн
а де лягли тіла червоні горицвіти
не перші й не останні в попільній імлі
мигтять як жваві сни й не можуть зрозуміти
звідкіль у світі цім взялися душі злі
а квітень вже квітує впевнено й невинно
і Сонце знов зійшло як з прадідних котресь
та людство не живе а лиш покірно лине
крізь призму повну крові чорних перехресть
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2026
автор: Щєпкін Сергій