Ти поцупив її життя,
Та вона полюбила осінь.
Я ж був смертним в її очах —
Бути смертним не просто.
Ти її у клітках тримав,
Та у неї всередині — простір,
Де вона поселилась сама,
Розфарбовуючи безголосся.
Ти не знаєш де її дім,
Де її грози та сльози,
Де її привид сліпучих рим,
Де її сад мімози.
Я там гуляв, з нею страждав,
Там полюбив кохання.
В неї від мене — в саду дитя,
В мене від неї — мовчання.
Колір очей і її рим
Там освітлює обрій.
Я проходжу повз її дім,
А ти і не був зовсім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2026
автор: Marila