Війна. Здається небо розірвалось на куски.
Вогнями загорівся небокрай.
І чорні хиари згарищ навкруги,
Запеленали в темряві той нездійсненний рай.
Обіцянки лилися з вуст рікою.
Казали будемо шикарно жити.
Цвіт нації засипали землею.
А матерів пустили у світи блудити.
Один іуда землі хоче вдосталь,
Але це "вдосталь" він не може зрозуміти.
Другий по світу ходить, як король,
Рахує, що він має право вчити.
Два старці Україну молоду
Розмінюють на золоту монету.
Краще б дивились на свою біду,
Де кров'ю затопили всю планету.
Де звірство захопило людство все.
Де совість загубилась у грошах.
Де у пітьмі блукає щось живе.
Зухвалий погляд блимає в очах.
То ж зупиніться. Мізки розрівняйте.
Залиште дома чвари і розбрат.
Вам Україну не зламати, знайте.
Ніколи вже вона не буде вам , як брат.
В розкішному вбранні повстане Україна.
І сотнями вогнів засяє на світи.
Здобудем перемогу- в людях наша сила.
І не зганьбити вам її віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2026
автор: Надія Тополя