Амадо Нерво (Мексика) , Чорні перлини: II

Вперед  же,  темне  Божество,
з  при́четом  твоїм  зірковим,
з  пеклом  в  тінях  непроглядних,
з  місяцем  твоїм  печальним!

Вперед  же!  Я,  опустившись
на  траву  суху  жовтаву,
що  вкриває  двір  забутий
мешкання  мого  пустого,
там  на  Тобе  споглядаю,
а  в  той  час  мене  тримають
всі  жінки  мої  колишні
і  питають:  «Пам’ятаєш?»  

Безкінечності  зіниці,
завжди  мовчазні  й  відкриті,
дивляться  байдужим  зором
на  земні  людські  печалі.
Місяць  тужний  і  самотній,
наче  нежива  надія.
Ви  є  подруги  поета,
таємничі  й  загадкові!
З  сяєвом  своїм  зіходять,
сходять  і  мене  тримають
всі  жінки  мої  колишні
і  питають:  «Пам’ятаєш?»

Amado  Nervo,  Perlas  negras:  II

¡Avanza,  negra  Deidad,
con  tu  séquito  d'estrellas,
con  tu  báratro  de  sombras,
con  tu  luna  macilenta!

¡Avanza...!  Yo,  recostado
sobre  la  pajiza  yerba
que  alfombra  el  patio  ruinoso
de  mi  morada  desierta,
Te  contemplo,  y  entretanto,
descienden  y  me  rodean
las  mujeres  de  mi  vida
diciendo  todas:  ¿Te  acuerdas?

Pupilas  del  infinito,
siempre  mudas,  siempre  abiertas,
que  miráis  indiferentes
los  dolores  de  la  tierra;
Luna,  tan  sola,  tan  triste
como  una  esperanza  muerta,
¡vosotras  sois  las  amigas
misteriosas  del  poeta!
Con  vuestro  fulgor  descienden,
descienden  y  me  rodean,
las  mujeres  de  mi  vida,
diciendo  todas:  ¿Te  acuerdas?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2026
автор: Валерій Яковчук