...якось так.
[youtube]https://youtu.be/E79puiFfg2k?si=AswVZ965M0UJa1Lg[/youtube]
[i][b][color="#b0073f"][color="#09117d"]В цей день мені не варто гірко плакать,
хоч сльози душать з са́мого рання́...
Чи це тому, що вже парує пахоть,
й весною дише чорна ще рілля?
Чи ще й тому, що назирці згадалось,
що так багато за плечима літ.
що щатся не таке, як мрів, дісталось,
й не тим, яким жадалось, був політ?..
Та все ж вклонюся низько долі й мамі,
що світ пізнав в весняний божий день,
що хре́щений попом, а не імамом,
для справ буденних й золота пісень!
Родивсь для щастя дихати й любити
усе, чим жив й надіявся мій рід,
хоч був і гнаний та не раз побитий...
(Повідав це мій богомільний дід).
Тож сльози ті були не стільки з горя,
як з радощів... нехитрого буття...[/color]
Хоч дише вже холодний бриз із моря,
й хлюпоче хтиво річка забуття. [/color]
27.03.2026[/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2026
автор: Олекса Удайко