Пора би, знаєш, зникнути тобі -
не можна з виразкою жити вічність.
Несе цей світ на своєму горбі
тягар - й все міряє його критичність.
Пора би, знаєш, сіяти ріпак,
або бетон залити під фундамент.
Чи злітну смугу? Хай летить літак -
злітає Мрія! То який регламент?
Що на порядку денному тепер?
Куди, в який куточок світу
і вздовж й впоперек твій шахед попер
крізь біль і простір? Не жалієш цвіту...
Пора би, знаєш, взяти чумадан
і спакувати в нього усе своє -
пиху, зажерливість, воєнний стан,
язик і челюсть, красне і рябоє.
........
Пора вже, знаєш, зникнути тобі -
ріпак цвістиме жовтим, небо - синім.
Свої пожитки поскладай в гробі́ -
чи вмістиш злочинів всіх своїх скрині?
Таки пора вже сіяти ріпак...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2026
автор: Ксенія Фуштор