Знов біль, полум'я, сморід, сльози.
Знов не на часі, ти прикутий
Чужими ду́мками й не в змозі
Лишитися, бо далі суне
Війни той клятої відлуння.
Ти відчуваєш його мозком
Спинним, та не знайшли пігулку,
Нарешті щоб відпо́чив розум,
Бо вже не може далі чути
Ні крики, ні ридання бли́зьких,
Що розчинилися у смутку.
Здається, плавляться вже мізки.
Але ти маєш все здолати,
Хоч як зробити це, не знаєш.
Але ще живі батько й мати,
І ти ідеш, ти просто маєш.
20.03.2026 16:46
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2026
автор: Talia