У Києві, під вербами на кручі,
Схилилася сирена над Дніпром
І промені їй сиплються сліпучі,
Та ноги криють лілії цвітучі,
І серце піє збудженим нутром.
«Скажи мені, ромашко із діброви
Чи любить той, кого так люблю я?
Чи даром я навчилась тої мови?
І правда посивіють чорні брови,
І змиється спокусливість моя?
За чим козак, підходячи до гаю
На лівий берег погляд норовить?
Він шторму там чекає чи врожаю,
Як чайок розглядає шумну зграю,
Чи він мене пригадує на мить?»
І жбуриться гаданнями у трави,
Та піснями звертається до вод,
І плакати збирається в заплави,
Бо їй малюють марення та яви,
Як панну хлопцю сватає народ.
Не знаєш ти, голубочко безкрила,
Що легінь твій із другими не був -
Давно його скувала дивна сила
І так коханням сильно полонила,
Що він тепер вітчизну позабув.
Не бачиш ти, як виє він від рани,
Як стигле серце полумʼям обніс,
Як моляться налякані краяни,
Щоб звіялись напущені омани
Та пристрасті поділися із кіс.
Ступай же ти, царівно величава,
До нього в хату, у родинний дім,
Зʼявися там чудесна, наче пава,
І хай твоя казкова рідна слава
Пробудить дух у тілі молодім.
22.03.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2026
автор: Василь Гаврилишин