Народе мій, де в тебе стільки сили,
Щоб протидіяти двом ворогам.
Цим оркам підлим, які ледь не вбили
І внутрішнім, які розбили храм.
Храм вічності, ідеї, волі.
Храм самобутності і світлої мети,
Коли ми здобували кращі долі,
Коли могли за правдою іти.
Іти до світлих днів, до перемоги.
Іти до гідного щасливого життя,
А нам скували залізяччям ноги,
Щоб ми не мали у полоні майбуття.
Хіба не бачите, що гине Україна,
Хіба не чуєте, як стогне вся земля.
Чому подобається вам лишень руїна.
Чому не має в вас ні каплі каяття.
Ви роздягли її до нитки.
Тепер будемо зшивати довгії роки.
І заплітати коси її чисті,
А вас ганьбити будем всі віки.
Плекаймо мову дивну солов'їну,
Борімося за УКраїну неньку.
Любім її відважну, добру, сильну.
Щоб тільки в мирі була наша ненька.
Ми переможемо і ми це знаєм,
Бо наші воїни найкращі в світі.
І ворогів усіх здолаєм.
Це розуміють і дорослі й діти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059499
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2026
автор: Надія Тополя