Здавайся, царю, під твої ворота
Підходжу я — великий Етцель ваш.
І вся моя сізіфова турбота —
Щоб билася підкорена німота,
Та вина лились ручаєм до чаш.
Я Волгу, закувавши у кайдани,
Бурхливий Рейн рабом перетворив.
Мої сарматські гострі ятагани
Від вас чекають тихої пошани.
Я Божий Бич, я воїнський порив.
Ступаю я стежками Ганнібала
І консулів скликаю я на бій.
Як вся Європа ранена упала,
Підкорена з меча стального жала, —
Так вічний Рим назавтра стане мій.
Дивись на мене, східного барбара,
Та слухай кров із сонмища сердець!
Я темний фатум, доля і покара,
А золота ромулова тіара —
Законний мій оливковий вінець.
Нічого я не прошу, не благаю,
Мої слова — дикунський рев і лють.
Нехай мені не знати щастя раю —
Я палю світ із краю і до краю,
Та жду валькірій, що мене убʼють.
21.03.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2026
автор: Василь Гаврилишин