І.
Якщо, ти кажеш, що вже сил немає,
буває важко, й відчай тригерить,
згадай на мить, тих хто нас захищає,
та як їм тяжко, гірко та болить.
Ми на свої землі, але ізгої...
Верхівка, - покидьки які у нас крадуть.
Для всього світу воїни є герої,
А у власній хаті гноблять та женуть.
_
З призирством зазира в обличчя смерті,
Ми йшли вперед з останніх крихт та сил,
Залишились рубці від куль на серці,
Та радість від дарованих хвилин,
Хвилин життя, які нічим не вбити,
Яких би зрад народ б не зазнавав
Привчали захищати та любити
Наш рідний край, який ТИ захищав.
ІІ.
До пір яких, та до якої крові,
Ми змушені терпіти гніт та гнів?
Не знайдеш правди тут в чужому слові,
Лише могили страчених синів.
Хтось прагне імена всі наші стерти
У колотнечі нескінченних війн.
Нас ділять на лояльних, та на впертих,
Які стоять притиснуті до стін.
З призирством зазира в обличчя смерті,
Ми йшли вперед з останніх крихт та сил,
Залишились рубці від куль на серці,
Та радість від дарованих хвилин,
Хвилин життя, які нічим не вбити,
Який би ворог тут не лютував,
Привчали берегти нас та любити
Наш рідний край, який ТИ захищав.
_
Шалений вітер дме в обличчя, свище,
Залишить зморшки, борозни судин...
Тут виживають тільки найсильніші.
Шлях довгий до омріяних вершин.
_
З призирством зазира в обличчя смерті,
Ми йшли вперед з останніх крихт та сил,
Залишились рубці від куль на серці,
Та радість від дарованих хвилин,
Хвилин життя, які нічим не вбити,
Яких би зрад народ б не зазнавав
Привчали захищати та любити
Наш рідний край, який ТИ захищав.
_
Шалений вітер дме в обличчя, свище,
Залишить зморшки, борозни судин...
Тут виживають тільки найсильніші.
Шлях довгий до омріяних вершин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2026
автор: CONSTANTINOPOLIS