[b] “Я дихала вітриськами негоди.”
— Катерина Мандрик-Куйбіда[i][/i][/b]
Я дихала вітриськами негоди,
долала бурі, болі і страхи.
Почуй мене, мій змучений народе —
зречися ненаситної пихи!
У холоді сирих сибірських тюрем,
у мороці заслань і самоти
мене не обезкровили тортури —
і ти наважся гідно шлях пройти.
Між двох світів і ти не смій упасти:
горою стій за правду і життя!
Любов — наш оберіг і вірний пастир.
Без неї світ — убога сирота.
Кріпися, мій замучений народе!
Не відпускайся Божої руки.
Земля, полита кров’ю, волю зродить
і збереже свободу навіки!
13-14.03 2026
[i]Катерина Мандрик-Куйбіда (26 травня 1927, с. Сукіль — 14 березня 2004) - українська поетеса, громадсько-політичний діяч, учасниця визвольних змагань, довговічний політв'язень та просто незламний патріот своєї держави.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2026
автор: Ірина Білінська