Тебе пережити. Перечекати трохи.
Може мине і перехворію враз?
Та час не лікує.
Не лікують друзі, дорога,
Ніщо не стирає прожитих старих образ.
Мені б викинути тебе з голови
І стерти назовсім з пам’яті,
Щоб забути, як це – на тебе щоразу чекать,
Щоб знати, як зустрічатись з іншими біля пам’ятників,
Як фото з іншими в альбомах старих зберігать.
Почати спочатку.
Та тільки життя дві третіх
У вирвах і ранах, ніби після війни.
А далі – втрата та існування без змісту,
І сутінки – без світла, але й без глухої пітьми.
Тебе пережити, перечекать, пересилити треба.
Щоб впевнено йти уперед, не витрачаючи час.
Всередині – уламки.
Серцю – важко і страшно.
І лиш порожнеча на місці колишніх образ.
Мені вже не боляче.
Нерви – просто мережа,
І серце лиш механічно системно ганяє кров.
Тільки згарище й лід, де раніш вирувала пожежа, –
Така от була уламкова і залишкова любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059321
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2026
автор: Ірина Трофимець