Старе Село… Куток Караків…
Стоїть хатина на горбку.
В ній мама Галя спозаранку
Колише сина в сповитку.
Колюша – син її єдиний –
Розрада, втіха, гордість, сум
Й надію має: не покине
На схилі літ й тривожних дум.
І старша донечка Тетянка
Із братом бавиться весь час.
Йому співає колисанку,
А вся хатина – в рушниках.
Ті рушники, що вишивали
І мама, й баба стільки літ,
І образи в них заквітчали,
І фото рідних зі всіх стін.
Ішли роки: весна та літо,
А потім осінь й знов зима.
Миколка ріс, теплом зігрітий,
Злітали ввись його літа.
Закінчив школу, одружився,
Привів Танюшу в рідний дім,
Із цим приходом оживився
Будинок – затишно де всім.
Жили у злагоді та мирі,
Підтримка поміж всіх була,
З’явились дітки у родині –
Дві до́ньки доля їм дала.
І старшу Валею назвали,
Наташа – меншенька донька́.
В любові дітки підростали,
Дитячий сміх лунав з Кутка.
Микола. Він – глава сімейства,
Порядний, добрий чоловік,
Відповідальним був з маленства
І турбувався за усіх.
Так йшли роки, літа летіли…
Маленькі доньки підросли,
Як птиці із гнізда злетіли,
Не стало мами і сестри.
Удвох з дружиною лишились.
У доньок сім’ї вже свої.
Онуків четверо родилось,
Такі гарненькі, дорогі.
У Валі – син Захар і Віка,
А у Наталки – дві доньки́
Біляві: Ангеліна й Ліза.
Йдуть в Андріяшівку завжди
До діда Колі й баби Тані,
В хатину їхню у Кутку,
Де сходить сонце в Вільхах зрання
Й проміння миє у ставку.
Давно ті вільхи насадили
Попід городом унизу,
І Котлован – ставок за ними,
Що йде в Широкую Руду.
Не раз в ставочку тім купались
І пасли в березі корів,
З дітьми у хованки там грались,
Ляльки робили з качанів.
А скільки радості та втіхи,
Коли зберуться за столом.
В хатині – жарти, повно сміху
Та пісня ллється над селом.
Дід й баба раді всім онукам,
Бо ті їх люблять, бережуть
І крізь усі життєві ро́ки
Відраду в серденько несуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059165
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2026
автор: Ольга Калина