Моя душа ледь-ледь жива,
Хоча й страждає від вигнання,
І дощ весняний омива
Моє і серце, і кохання.
Блукає погляд в далині,
Де тане обрій у тумані,
І гаснуть кроки в тишині,
Як слід розмитий на світанні.
Я птах без неба і без крил,
Мій крик — роздерта тиша ночі,
Згасає, вибившись із сил,
І тане в мороці безочім.
Шукаю берег у пітьмі,
Де б’ється серце об каміння,
Та скрізь я бачу лиш німі
Уламки віри і терпіння..
Лягає втома на вуста,
Змиває час останні миті.
Душа надколота й пуста —
І очі розпачем омиті.
Не видно радісних облич,
Лиш краплі падають додолу.
І буде день, і буде ніч —
І все по колу… все по колу…
28.02.2026
Відео: https://youtu.be/jhscqofZ_Dc
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2026
автор: Володимир Танцюра