Кажуть весна пора кохання.
Бо все пробуджується , хоче жити.
Весна народжує палкі бажання.
Кохати, мріяти, любити.
ЯК той росточок тягнеться до неба,
Як квіточка, що розпускає пелюстки.
Так і у нас в коханні є потреба.
Воно народжується все із теплоти.
Спочатку обійняв і приголубив ніжно.
Потім вуста солодкі пригубив.
Затріпотіло в грудях спішно.
Останні мерехтіння волі розгубив.
Щебечуть птахи, звуть на парування.
Бо рід продовжувати- то святе.
Замріяність в природі, милування.
Як птахів в вирій стрімко нас несе.
Ми летимо, окрилені коханням,
Хмарки всміхаються назустріч нам.
А в душах наших лиш одне бажання:
Це все моє. Нікому не віддам.
Живіть, любіть природу.
Ми врощені у неї навіки.
І тільки з нею і в вогонь і в воду.
Ми ж люди, бережім її завжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2026
автор: Надія Тополя