Усмішка сяє, мов сонячне коло,
Погляд іскриться вогнем для усіх,
Тільки не чути, як глухо навколо,
Тільки не справжній цей радісний сміх.
Кров ще пульсує, гойдаються груди,
Крок мій свідомий, голос дзвенить,
Але в душі — лише попелу купа,
Серце у грудях так сильно болить.
Руки торкаються теплого вітру,
Світло малює на шкірі узори,
Та я втратила кожну палітру,
Бачу лише крижані монітори.
День догорає, і ніч засинає,
Я імітую життя кожну мить,
Хтось про кохання палке розмовляє —
В мені ж нічого вже не горить.
Тіні танцюють на білій стіні,
Я засинаю у власному склепі,
Все, що здається живим у мені —
Тільки відлуння в німому вертепі.
Я наче жива, та в мені порожнеча,
Усмішка сяє, мов маска чужа,
В серці застигла німа ворожнеча,
Мертва давно у цім тілі душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2026
автор: Вірсавія Стрельченко